КРИМІНОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ЗАПОБІГАННЯ ОРГАНАМИ ПРОКУРАТУРИ ЗЛОЧИНАМ ПРОТИ ДОВКІЛЛЯ

Краткое описание

ІНСТИТУТ ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМ ЗЛОЧИННОСТІ
НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ ПРАВОВИХ НАУК УКРАЇНИ

На правах рукопису

УДК 343.9

КОРНЯКОВА ТЕТЯНА ВСЕВОЛОДІВНА

КРИМІНОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ЗАПОБІГАННЯ ОРГАНАМИ ПРОКУРАТУРИ ЗЛОЧИНАМ ПРОТИ ДОВКІЛЛЯ

спеціальність 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Науковий консультант
Закалюк Анатолій Петрович
доктор юридичних наук,
професор, академік
Національної академії
правових наук України

ХАРКІВ – 2011

ЗМІСТ
ВСТУП
4
РОЗДІЛ 1. СУСПІЛЬНА ЦІННІСТЬ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА ТА ПРОБЛЕМА ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИНАМ ПРОТИ НЬОГО
15

1.1. Навколишнє природне середовище як основа життє-діяльності суспільства, реалізації основних прав лю-дини і громадянина

15
1.2. Охорона навколишнього природного середовища – важлива функція Української держави
30
1.3. Запобігання злочинам проти довкілля в системі про-тидії злочинності: теоретичні основи
54
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1 76
РОЗДІЛ 2. КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ОХОРОНА НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА
78

2.1. Об’єкт посягання і система злочинів у сфері навко-лишнього природного середовища
78
2.2. Об’єктивна сторона основних груп злочинів проти довкілля
91
2.3. Суб’єкти та суб’єктивна сторона злочинів проти до-вкілля
141
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2 156

РОЗДІЛ 3. КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗЛОЧИННОСТІ ПРОТИ ДОВКІЛЛЯ: КІЛЬКІСНО-ЯКІСНІ ЇЇ ПОКАЗНИКИ В УКРАЇНІ
159

3.1. Поняття злочинності проти навколишнього природ-ного середовища та аналіз її кількісно-якісних показ-ників
159
3.2. Основні кримінологічні риси особи злочинця – суб’єкта злочинів у сфері навколишнього природно-го середовища
208

248
3.3. Детермінація злочинів проти довкілля, причини і умови їх вчинення
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3 265
РОЗДІЛ 4. КРИМІНОЛОГІЧНА ФУНКЦІЯ ОРГАНІВ ПРОКУРАТУРИ ЩОДО ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИНАМ ПРОТИ ДОВКІЛЛЯ
269

4.1. Теоретичне обґрунтування кримінологічної функції органів прокуратури у запобіганні злочинам проти довкілля 269
4.2. Основні напрями та форми реалізації кримінологіч-ної запобіжної функції органів прокуратури у природоохоронній діяльності
285
4.3. Проблеми ефективності реалізації кримінологічної запобіжної функції у природоохоронній діяльності органів прокуратури
310
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 4 324
РОЗДІЛ 5.
ПРАВОВЕ, ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНЕ ТА ІНШЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ПРОКУРАТУРИ ЩОДО ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИНАМ ПРОТИ ДОВКІЛЛЯ: СТАН ТА ПРОБЛЕМИ УДОСКОНАЛЕННЯ
330

5.1. Правове забезпечення запобіжної діяльності органів прокуратури у сфері охорони довкілля
330

5.2. Організаційно-методичне забезпечення діяльності органів прокуратури щодо запобігання злочинам проти довкілля 343
5.3. Інформаційно-аналітичне та наукове забезпечення діяльності органів прокуратури щодо запобігання злочинам проти довкілля: стан та заходи вдоскона-лення 355

5.4. Міжнародне співробітництво органів прокуратури України у виконанні кримінологічної запобіжної функції

367

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 5 375
ВИСНОВКИ
380
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 391

ВСТУП

Актуальність теми. Серед найважливіших проблем сучасності існує нагаль-на проблема докорінної зміни антропоцентриської платформи у сфері взаємовід-носин суспільства і природи. Дедалі стає все більш очевидним, що нераціона-льне, неконтрольоване, а часом і злочинне виснажливе використання ресурсів навколишнього природного середовища, зумовлене комплексом об’єктивних та суб’єктивних обставин, наближає до його деградації, а людство – до екологічно-го апокаліпсису.
Згідно зі ст. 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підт-римання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорно-бильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави перед майбутніми поколіннями. Тому завданням держави і суспільства у цьому плані є впровадження конституційних приписів у повсякденне життя. При цьому магістральним шляхом вирішення екологічних проблем в Україні стає довгострокова державна екологічна політика України, яка поєднує, зокрема, заходи загальносоціального, правового та спеціально-кримінологічного характеру протидії правопорушенням, у тому числі злочинним проявам у сфері довкілля. У Законі України „Про Основні засади (стратегію) державної еко-логічної політики України на період до 2020 року” від 21 грудня 2010 р. наголошується, що лейтмотивом цієї стратегії повинно стати збалансоване природокористування в умовах сталого розвитку – домінанти ідеологізації ХХІ століття [320]. Таким чином, йдеться про пріоритетність гуманітарного, нерепресивного, запобіжного напряму вирішення екологічних проблем.
У зв’язку із цим кожний суб’єкт із природоохоронною та запобіжною функ-цією повинен визначитись з основними кримінологічними засадами своєї діяль-ності, що потребує відповідних наукових досліджень, комплексного вивчення специфічних злочинних проявів – екологічної злочинності як сукупності суспіль-но небезпечних діянь, що посягають на навколишнє природне середовище в цілому чи його окремі елементи (повітря, земля, надра, води, ліси тощо).
Проблема екологічної злочинності та різних аспектів її проявів, питання де-термінації та розробки теоретичних основ запобігання цій злочинності розгляда-лися в дисертаційних роботах і наукових працях вітчизняних та зарубіжних вче-них у галузі кримінології, кримінального й екологічного права, зокрема, В.І. Андрейцева, А. М. Бойка, В. І. Борисова, С. Б. Гавриша, А. П. Гетьмана, В. В. Голіни, Н. О. Гуторової, П. С. Дагеля, Т. А. Денисової, О. М. Джужи, В. М. Дрьоміна, О. О. Дудорова, Е. М. Жевлакова, О. С. Колбасова, З. Г. Корчевої, І. П. Лановєнка, О. О. Литвинова, Ф. А. Лопушанського, В. К. Матвійчука, І. І. Митрофанова, М. І. Мельника, В. О. Навроцького, Г. С. Поліщука, П. Ф. Повеліциної, А. М. Притули, О. П. Сасова, Т. Л. Сергєєва, О. В. Скворцової, В. Я. Тація, В. П. Тихого, С. В. Трофімова, М. І. Хавронюка, І. О. Харь, С. В. Хилюк, В. І. Шакуна, Ю. С. Шемшученка, А. М. Шульги та ін.
Віддаючи належне результатам наукових пошуків указаних та інших вчених, необхідно зазначити, що більшість із цих робіт присвячено в основному криміна-льно-правовим засобам охорони довкілля. Сучасних же кримінологічних дослі-джень, тим більше досліджень стосовно запобіжної функції спеціально створеного державного органу – природоохоронної прокуратури, не було.
Екологічна злочинність – складне соціально-правове і кримінологічне яви-ще, яке, з одного боку, випливає із безбережного осередку адміністративних, цивільних, трудових, дисциплінарних та інших правопорушень, а з другого – межує з екологічними злочинами міжнародного характеру (екоцид). У сукупності з ними та за тяжкістю своїх наслідків вони створюють реальну загрозу національній безпеці [217, с. 123].
За низкою суттєвих характеристик екологічна злочинність у своїй значній частині є одночасно й економічними (протиправне використання природних ресурсів), насильницькими (пов’язані із прямим нанесенням шкоди життю чи здоров’ю людини) або корисливими (незаконне полювання, рибний промисел, незаконна порубка лісу) злочинами, але за своїми негативними наслідками, спричиненою шкодою вона майже завжди перевищує шкоду економічну. Екологи Російської Федерації наводять дані, що внаслідок діоксанового забруднення водоймищ у Росії щорічно вмирає 20 тис. людей. Майже стільки ж людей захворює на рак шкіри. Сумарно з екологічних причин щорічно гине декілька сотень тисяч осіб і погіршується здоров’я ще багатьох мільйонів [184, с. 517].
За змістом наведеного вище Закону в Україні екологічна обстановка не кра-ще. Так, наприклад, найбільшою проблемою басейну Дніпра є промислове хімічне забруднення. Серед міст, що утримують сумну першість за цим показником, – Київ, Луцьк, Житомир, Чернігів, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Херсон. Якщо у Дніпропетровську найбільшої шкоди завдають підприємства, то в столиці переважає побутове забруднення. Загалом, за статистикою в Азовське море за добу потрапляє до 800 тис. м³ недоочищених стоків, у Чорне море – у межах 1,5 млн м³ [342].
За традиційним у кримінології поняттям злочинності екологічна злочинність розглядається як сукупність вчинених злочинів, передбачених розділом VІІІ КК України (Злочини проти довкілля). Однак ані в Законі України „Про охорону на-вколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 р. [324], ані у КК України визначення злочинів проти довкілля немає. На теоретичному рівні поняття злочинів проти довкілля є дискусійним, тому що відсутній єдиний підхід до розуміння родового об’єкта цього виду злочинів. Крім того, диспозиції норм, що визначають ознаки таких злочинів, є бланкетними. Тому для їх застосування необхідно звертатися до інших нормативних актів екологічного законодавства, яке, до речі, сьогодні не кодифіковано. З цього приводу у постанові Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля” від 10 грудня 2004 р. № 17 рекомендовано судам ретельно з’ясовувати, яким саме законодавством регулюються правовідносини, пов’язані з використанням та охороною відповідного природного ресурсу [239, с. 340]. Як зазначається в юридичний літературі, проблема також полягає в тому, що правозастосовчий орган нерідко позбавляється можливості однозначно трактувати поняття екологічного злочину, що, у свою чергу, може звести нанівець усю роботу із застосуванням норм розділу VІІІ Особливої частини КК України, оскільки такий підхід здатний призвести до безпідставного звільнення від кримінальної відповідальності, свавілля з боку чиновників та корупції.
Однак при всій важливості кримінально-правових заходів охорони навколи-шнього природного середовища дедалі очевидним стає їх практична обмеженість. Різні автори намагаються представити кримінально-правову політику як комплексну гіперсистему, складовими якої є суто кримінально-правова, кримінально-процесуальна, кримінально-виконавча та кримінологічна політика [26, с. 362; 82, с. 31-32]. Навряд чи це так. Кримінологічна політика – не репресивний напрям боротьби зі злочинністю, ядром якої є теорія і практика запобігання злочинності. Політика запобігання злочинам, що стосується навколишнього природного середовища, має стати пріоритетним напрямом, де повинні бути окреслені чіткі орієнтири. Разом із тим вона повинна базуватися на глибокому і повному науковому осмисленні, оскільки кримінологічна функція державних органів, у даному разі органів прокуратури, далеко не завжди ефективна, у тому числі внаслідок її теоретичної і прикладної невизначеності. Усе це потребує глибокого осмислення з урахуванням сучасних тенденцій розвитку злочинності в Україні.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до науково-дослідної роботи Інституту вивчення проблем злочинності НАПрН України „Фундаментальні та прикладні проблеми боротьби зі злочинністю в Україні” у межах проекту „Дослідження та розробки в галузі юридичних наук” (державний реєстраційний номер: 0107U002499), у рамках планових завдань Національної академії правових наук України згідно з Пріоритетними напрямами розвитку правової науки на 2005–2010 рр., рекомендованими відділенням НАПрН України, а також узгоджується з Концепцією розвитку кримінологічної науки на початку ХХІ ст. Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою ІВПЗ НАПрН України (постанова № 4 від 17 березня 2010 р.).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є ство-рення сучасних концептуальних засад протидії органами прокуратури України злочинам проти довкілля, які, з одного боку, дозволяють вирішити комплекс теоретичних питань кримінологічної характеристики і детермінації екологічної злочинності, а з другого – повинні спрямовувати соціальну практику держави і її правоохоронних органів, зокрема, прокуратури, у конкретне русло протидії даному виду злочинних проявів шляхом виокремлення й обґрунтування цілісного знання щодо наявних можливостей реалізації саме кримінологічної запобіжної функції.
Для досягнення зазначеної мети поставлені такі завдання:
1) сформулювати кримінологічні засади запобігання органами прокуратури України злочинності проти довкілля;
2) обґрунтувати новий методологічний підхід до протидії екологічній зло-чинності, який базується на позиції універсалізації запобіжної компетенції ор-ганів прокуратури;
3) дослідити адекватність відображення екологічної злочинності у теорії кримінологічної науки сучасним реаліям її розвитку як самостійного нега-тивного соціально-правового і кримінологічного явища, яке загрожує основам національної безпеки українського суспільства;
4) довести необхідність здійснення постійного моніторингу стану злочинності проти довкілля, що є важливішою вимогою процесу розробки нових наукових знань про структуру сучасної вітчизняної екологічної злочинності і складання уявлення про провідні риси особи екологічного злочинця;
5) на підставі вивчення кримінологічної та іншої літератури, законодавчих та відомчих нормативних актів, а також матеріалів слідчо-судової практики встано-вити, описати та класифікувати специфічні чинники екологічних злочинів;
6) висвітливши особливості протидії екологічній злочинності, надати уявлення про кримінологічну запобіжну функцію органів прокуратури, підвести під неї базові положення кримінологічної теорії запобігання злочинності із визначенням головних напрямів і форм реалізації цієї функції та запропонуванням рекомендацій щодо підвищення її ефективності;
7) здійснити системний аналіз чинного законодавства з метою доведення того факту, що кримінологічна запобіжна функція є іманентно притаманною всім напрякам діяльності даного органу як такому, що повинен скоординувати всю запобіжну діяльність у цій сфері за допомогою засобів, які прокуратура фактич-но має на сьогоднішній день;
8) обґрунтувати положення про те, що практичне втілення кримінологічної запобіжної функції органів прокуратури можливе лише за умови відповідного ресурсного забезпечення, взаємодії і співробітництва з іншими, у тому числі міжнародними природоохоронними і правоохоронними органами;
9) виявити істотні недоліки практики запобіжної діяльності органів прокура-тури на сучасному етапі протидії екологічній злочинності.
Об’єктом дослідження виступає сучасна злочинність в Україні як соціаль-но-правовий та кримінологічний феномен.
Предметом дослідження є кримінологічні засади запобігання органами про-куратури екологічній злочинності як цілісне теоретичне знання про кількісно-якісні її показники, особу екологічного злочинця, детермінацію та основні напрями прояву запобіжної кримінологічної функції указаних правоохоронних органів.
Методи дослідження. Для досягнення наукової обґрунтованості теоретич-них висновків й достовірності емпіричних результатів дослідження застосовано системний підхід, заснований на положеннях діалектичної теорії пізнання.
Вибір і використання методів дослідницького процесу залежали від конкрет-ного етапу пізнання та мети, яка ставилася на цьому відрізку пізнавальної діяль-ності. Так, у процесі збирання кримінологічно значущої інформації щодо екологічної злочинності застосовувалися статистичні та конкретно-соціологічні методи (спостереження, опис, інтерв’ювання, анкетування, вивчення документів та ін.), які дали можливості охарактеризувати стан цього виду злочинності в цілому, установити статистичні зв’язки, залежності й співвідношення між станом екологічних злочинних проявів і певними соціальними процесами, явищами, з’ясувати тенденції розвитку екологічної злочинності та ін. Крім того, використання конкретно-соціологічних методів дозволило окреслити кількісні параметри сучасної екологічної злочинності; створити необхідне підґрунтя для кримінологічної характеристики особи екологічного злочинця; виявити особливості детермінації злочинної поведінки в цілому; визначити ефективність запобіжної діяльності органів прокуратури та ін.
Найважливішими методами пізнання екологічної злочинності також висту-пають догматично-правовий, історико-правовий методи, методи системно-структурного аналізу, моделювання, класифікації та ін. Названі методи допомогли розробити, наприклад, поняття „екологічна злочинність”, „запобіжна кримінологічна функція органів прокуратури”; змоделювати різні напрями кримінологічної запобіжної функції органів прокуратури; здійснити класифікацію чинників екологічної злочинності; дослідити нормативно-правову оцінку досліджуваного явища за різних часів; визначити положення, що становлять базу теоретичного знання про екологічну злочинність; закласти фундамент для подальших досліджень її майбутнього стану і можливих напрямів розвитку теоретичних уявлень про досліджуване явище тощо.
При обґрунтуванні теоретичних висновків і практичних пропозицій викорис-тано офіційні статистичні відомості МВС України, Верховного Суду України, Державної судової адміністрації України, Міністерства екології та природних ре-сурсів України, Міністерства надзвичайних ситуаційУкраїни, Державного коміте-ту статистики України, узагальнення матеріалів кримінальних справ стосовно 2 тис. екологічних злочинців, інтерв’ювання 250 працівників прокуратури та ін.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація є першим у вітчизняній кримінології комплексним монографічним дослідженням кримінологічної запобіжної функції органів прокуратури у сфері протидії екологічній злочинності. У процесі проведеного дослідження сформовано низку значущих положень і висновків, запропонованих особисто дисертанткою.
Уперше:
1) зроблено висновок, що на сучасному етапі розвитку українського суспільства екологічна функція держави є самостійною функцією останньої, яка визнається не лише одним з основних напрямів діяльності держави, а й важливішою складовою національної безпеки у сфері забезпечення відповідних для життєдіяльності соціуму умов;
2) на підставі аналізу основних тенденцій сучасної екологічної злочинності в Україні констатовано, що охорона навколишнього природного середовища має на увазі не лише репресивний характер боротьби з цим різновидом злочинності, а й запровадження кримінологічного знання, ядром якого є відповідна теорія та практика подолання злочинності;
3) сформульовано положення, що у системі протидії екологічній злочинності важливого значення дедалі набувають правоохоронні органи, зокрема органи прокуратури, які внаслідок свого функціонального призначення мають найбільш потужний запобіжний потенціал;
4) доведено положення, що кримінально-правову охорону навколишнього природного середовища необхідно розглядати з позиції кримінологічної науки з метою виявлення співвідношення між суспільною небезпекою сучасної екологіч-ної злочинності з адекватністю відображення її у складах злочинів, передбачених розділом VІІІ КК України, а також й якістю запобіжної функції кримінального законодавства та практики його застосування;
5) системно досліджено проблему кількісно-якісних показників екологічної злочинності, узагальнення яких дозволило виокремити типові характеристики злочинних проявів у сфері екології;
6) за результатами вивчення основних тенденцій сучасної екологічної зло-чинності в Україні отримано нові наукові знання про структуру цієї злочинності та основні кримінологічні риси так званого екологічного злочинця;
7) теоретично обґрунтовано існування саме кримінологічної запобіжної функції органів прокуратури з підведенням під неї відповідних базових положень кримінологічної теорії запобігання екологічній злочинності;
8) сформульовано кримінологічні засади запобігання органами прокуратури України злочинності проти довкілля, які стали результатом дослідження системи взаємопов’язаних і взаємодіючих фрагментів об’єктивної дійсності, а саме: на-вколишнього природного середовища – екологічної злочинності – діяльності держави та її природоохоронних й правоохоронних органів;
9) визначено основні напрями та форми реалізації кримінологічної запобіж-ної функції органів прокуратури, а також запропоновано низку рекомендацій з підвищення ефективності зазначеної функції.
Удосконалено:
1) поняття про екологічну злочинність, яке повинно засновуватися на знанні про значну кількість адміністративних, цивільно-правових, господарських та ін. правопорушень, а так само про наявність екологічних правопорушень міжнарод-ного характеру;
2) перелік об’єктів запобіжної діяльності, які, у свою чергу, виступають об’єктами кримінально-правової охорони держави;
3) на підставі емпіричних досліджень уточнено фактичні розміри екологічної злочинності з урахуванням її латентної частини, види злочинів, які найбільш тя-жіють до латентизації, та причини посилення процесу переходу екологічних зло-чинів до розряду латентних;
4) положення про правоохоронний, координаційний, правотворчий, аналіти-ко-прогностичний та ідейно-виховний прояви кримінологічної запобіжної функції органів прокуратури;
5) знання про систему та класифікацію специфічних чинників походження й відтворення екологічної злочинності у суспільстві, серед яких вагомого значення набуває саме суб’єктивний чинник, який полягає у дефектах свідомості та психології суб’єктів суспільства на різних рівнях його групової організації.
Набуло подальшого розвитку:
1) визначення поняття екологічної злочинності, під якою розуміється суспі-льно небезпечне явище нераціонального, деструктивного людського ставлення до навколишнього природного середовища, яке проявляється у виді множинності злочинних проявів проти довкілля, що створюють загрозу сталості екологічних правовідносин, цілісності фізичних і біологічних умов безпеки життєдіяльності людей і екосистем;
2) положення про правове, організаційно-методичне, інформаційно-аналітичне та наукове забезпечення протидії екологічній злочинності з боку органів прокуратури;
3) виявлення значних недоліків практики законодавчого регулювання сфери екологічних відносин, зловживання владою та ін. і запропонування шляхів та конкретних заходів їх усунення;
4) уявлення про можливості й перспективи міжнародного співробітництва правоохоронних органів та інших учасників запобіжної діяльності у сфері охоро-ни екології від злочинних посягань;
5) поняття „особа екологічного злочинця” та виявлення його істотних рис, які дають можливість здійснювати заходи профілактичної спрямованості на більш ранніх стадіях формування екологічної свідомості з метою випередження кримінальної мотивації;
6) погляди про важливість загальносоціального запобігання екологічній злочинності всіма суспільними інституціями при провідній ролі просвітницько-виховного характеру органів прокуратури;
7) положення про достатність наявних можливостей функціонального харак-теру органів прокуратури у протидії сучасній екологічній злочинності.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані та обґрунтовані в дисертації положення, узагальнення, висновки і рекомендації мають не лише загальнотеоретичне значення для розвитку кримінологічної науки, але й спрямовані на всебічне удосконалення практики запобігання екологічній злочинності. Отримані нові знання, а також сформульовані висновки, пропозиції авторки можуть бути використані у нормотворчій сфері для удосконалення й розвитку норм чинного законодавства щодо правового забезпечення протидії екологічній злочинності. У правозастосовчій діяльності результати дисертаційного дослідження посприяли розробленню положень про запобіжну кримінологічну функцію вітчизняних органів прокуратури (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження від 11 травня 2010 р., надісланий із Генеральної прокуратури України). У науково-дослідній роботі одержані результати стануть підґрунтям для подальшої розробки проблем запобігання екологічній злочинності, зокрема, під час розробки теми дослідження ІВПЗ НАПрН України „Фундаментальні та прикладні проблем боротьби зі злочинністю”. У навчальному процесі положення дисертації використовуватимуться при підготовці відповідних підрозділів підручників із кримінології, навчальних посібників з курсу „Запобігання злочинності”, а також у науковій роботі студентів й аспірантів при дослідженні відповідної теми.
Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана й обговорена у від-ділі загальної теорії кримінології та кримінологічних досліджень і секторі дослі-дження проблем кримінально-виконавчого законодавства Інституту вивчення проблем злочинності НАПрН України. Положення дисертації також доповідалися на міжнародних, всеукраїнських і регіональних науково-практичних конференціях, семінарах, „круглих столах”: „Інноваційний розвиток України: нау-кове, економічне та правове забезпечення” (Харків, 2006 р.); Другі всеукраїнські наукові читання з кримінальної юстиції, присвячені пам’яті професора В. П. Колмакова (Одеса, 2011 р.); „Новітні наукові дослідження держави і права – 2011” (Миколаїв, 2011 р.); „Держава і право: проблеми становлення і стратегії розвитку” (Суми, 2011 р.); „Захист прав і законних інтересів особи у кримінальному судочинстві” (Харків, 2011 р.); „Кримінальний кодекс України: 10 років очікувань” (Львів, 2011 р.).
Публікації. Основні положення і результати дисертаційного дослідження знайшли відображення у 31 науковій праці, зокрема: 1 монографії, 24 статтях у фахових виданнях, затверджених ВАК України, та тезах 6 доповідей на науково-практичних конференціях, симпозіумах, семінарах, „круглих столах”.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У результаті поглибленого і всебічного дослідження актуальних проблем протидії екологічній злочинності в Україні створено концептуальні основи стосовно кримінологічних засад запобігання органами прокуратури злочинам проти довкілля. На підставі цього дисертанткою сформульовані такі висновки і пропозиції:
1. Визначення навколишнього природного середовища як основи життєдіяльності суспільства, реалізації основних прав людини і громадянина, а та-кож як об’єкта кримінально-правової охорони, зокрема його структури, має велике значення для побудови ефективної системи запобігання екологічній злочинності. Це пояснюється таким. По-перше, знання природничих особливостей та функціонального призначення того чи іншого елемента навколишнього природного середовища зумовлює визначення конкретних напрямів роботи у сфері запобігання цьому різновиду злочинності. По-друге, від особливостей різних компонентів цього середовища залежить визначення тих суб’єктів запобігання, які можуть якомога ефективніше протидіяти тим чи іншим злочинам, спрямованим проти екологічного балансу у природі. По-третє, від знання характеру тих чи інших елементів природного середовища, що одночасно є й компонентами (складниками) об’єкта кримінально-правової охорони, залежить й знання особливостей тих правопорушень, які вчиняються проти того чи іншого компонента довкілля, а отже, й визначення пріоритетності завдань в їх запобіганні. По-четверте, саме особливості об’єкта кримінально-правової охорони визначають своєрідний баланс у застосуванні заходів загальносоціальної та спеціально-кримінологічної спрямованості.
2. Законодавцем виокремлені як самостійні певні об’єкти правової охорони на-вколишнього природного середовища: а) навколишнє природне середовище як єдине ціле, комплексна інтегрована екосистема; б) окремі компоненти, елементи або складові навколишнього природного середовища, тобто диференційовані об’єкти; в) природні території та об’єкти, що підлягають особливій охороні. Серед об’єктів правової охорони навколишнього природного середовища можуть бути ви-окремлені й такі: а) суто природні, тобто такі, що уникнули (не зазнали) впливу людини; б) природно-соціальні, тобто такі, що існують з певною участю людини, у тому числі: модифіковані (змінилися внаслідок взаємодії з людиною) і трансформовані (перетворені під впливом людини).
3. Головну роль у характеристиці призначення та сутності держави має відігра-вати поняття „функції держави”. Екологічна функція держави, або функція охорони природи, раціонального використання природних ресурсів та їх відновлення, завжди належить до основних (головних) функцій останньої. Ця функція безпосередньо наближена до соціального життя держави та зумовлена соціальним обов’язком держави забезпечувати екологічне благополуччя громадян, їх екологічну безпеку.
4. Запобігання злочинності у сфері довкілля є підсистемою більш загальної системи запобігання злочинності у суспільстві. Як складова системи запобігання злочинності, ця підсистема характеризується загальними для цілісного утворення ознаками. Разом із тим вона зберігає відносну автономність завдяки специфічності змісту, мети, завдань, функцій, принципів, об’єктів, суб’єктів, основних напрямів, заходів, методів (способів, прийомів) тощо.
5. Ефективне розв’язання проблеми запобігання екологічній злочинності зумовлює необхідність розробки нового напряму кримінологічної науки, а саме екологічної кримінології, завданнями якої мають стати: 1) дослідження соціальної практики і суспільних відносин у сфері екології; 2) вивчення специфіки і тенденцій розвитку цієї злочинності; 3) аналіз особи екологічного злочинця; 4) дослідження причин та умов, що сприяють вчиненню екологічних злочинів, і 5) розробка рекомендацій щодо заходів контролю і протидії цим злочинам.
6. Аналіз об’єкта злочину має важливе значення для дослідження складів зло-чинних посягань у сфері довкілля, оскільки без з’ясування змісту характеру тих суспільно корисних відносин (соціальних цінностей, благ), які охороняються нор-мами, що закріплені у статтях 236-254 КК України, важко з’ясувати сутність кримі-нально-правової заборони щодо посягань у сфері довкілля, характеру і ступеня суспільної небезпечності, об’єктивних та суб’єктивних ознак таких злочинів.
7. Кримінальне законодавство України має своїм завданням не тільки правове забезпечення певних суспільних відносин стосовно перерахованих (і не тільки) у ст. 1 КК України соціальних цінностей, а також відносин у сфері запобігання, у тому числі злочинам проти природного середовища. Більше того, саме цей напрям набу-ває у бурхливий час сучасної глобалізації і розвитку НТР особливої суспільної, навіть всесвітньої значущості, оскільки мова йде про загрозу існуванню людства взагалі.
8. Перелічені у ст. 1 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища” складові сукупності суспільних відносин у сфері довкілля, що охоро-няються законодавством (у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище тощо) є тими конкретними суспільними відносинами (правовими благами), на які посягає певна злочинна дія або бездіяльність і яким завдається шкода злочинним посяганням у сфері довкілля, тобто їх безпосередніми об’єктами.
9. Злочини у сфері довкілля можуть бути класифіковані за різними критеріями: об’єктивною стороною, суб’єктом, суб’єктивною стороною тощо. Але найбільш послідовною, логічною та аргументованою є їх класифікація за безпосереднім об’єктом. За цим критерієм виділяються такі підгрупи злочинів у сфері навколиш-нього природного середовища: а) злочини проти екологічної безпеки; б) злочини у сфері землевикористання, охорони надр, атмосферного повітря; в) злочини у сфері охорони водних ресурсів; г) злочини у сфері лісовикористання, захисту рослинного і тваринного світу. З урахуванням того, що назвою четвертої підгрупи не охоплюється склад злочину, передбачений ст. 252 КК, вважаємо за можливе внести зміни до назви статті, виклавши її в такій редакції: „Злочини у сфері лісовикористання, захисту рослинного і тваринного світу, а також природних об’єктів, пов’язаних з історико-культурною спадщиною”.
10. Об’єктивна сторона злочинів проти довкілля тісно пов’язана з ознаками кримінологічної структури злочинності проти довкілля. Вивчення цього елементу складу злочину дає, зокрема, уявлення про сучасні тенденції у розвитку екологічної злочинності в Україні.
11. Повторність за ч. 2 ст. 238 КК (Приховування або перекручення відомостей про екологічний стан або захворюваність населення) утворює лише вчинення попе-редньо тотожного злочину (злочинів), що дає підстави вважати за доцільне з ураху-ванням підвищеної суспільної небезпечності злочинів проти екологічної безпеки запропонувати поширення поняття повторності й у разі вчинення однорідних злочинів, тобто якщо приховуванню або перекрученню відомостей про екологічний стан або захворюваність населення передувало порушення правил екологічної безпеки (ст. 236 КК), невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення (ст. 237 КК) або проектування чи експлуатація споруд без систем захисту довкілля (ст. 253 КК).
12. Частину 1 ст. 253 КК України викласти у такій редакції:
„Розробка і здача проектів, іншої документації замовнику службовою чи спеціально уповноваженою особою без обов’язкових інженерних систем захисту довкілля або прийом та/або введення в експлуатацію споруд без такого захисту, якщо вони створили небезпеку тяжких технологічних аварій або екологічних катастроф, загибелі або масового захворювання населення або інших тяжких наслідків, – карається…”.
13. Під екологічною злочинністю розуміється суспільно небезпечне явище не-раціонального, деструктивного людського ставлення до навколишнього природного середовища, яке проявляється у вигляді множинності злочинних проявів проти довкілля, що створюють загрозу сталості екологічних правовідносин, цілісності фізичних і біологічних умов безпеки життєдіяльності людей і екосистем.
14. Рівень злочинності у сфері довкілля невпинно зростає, хоча й спостеріга-ються певні його коливання. При цьому переважну більшість злочинів у сфері до-вкілля (89,42 %) становлять: 1) незаконна порубка лісу (ст. 246 КК) – 46,64 %, або майже кожний другий злочин у цій сфері; 2) незаконне зайняття рибним, тваринним або іншим водним добувним промислом (ст. 249 КК) – 27,68 %, або частіше аніж кожний четвертий злочин, та 3) порушення правил охорони надр (ст. 240 КК) – 15,10 %, або близько однієї шостої частини таких злочинів. Протягом останніх років (2005-2010 рр.), кількість злочинів середньої тяжкості дорівнювалася 49,74 %, невеликої тяжкості – 49,48 %, тяжких – 0,48 % та особливо тяжких – 0,30 %. Отже, злочини невеликої та середньої тяжкості в аналізованому масиві розподілені порівну, а частка тяжких та особливо тяжких злочинів є дуже незначною. Під час дослідження підтверджено аксіому про суто сезонний характер злочинів, а саме: 1) незаконна порубка лісу і незаконне полювання здебільшого вчинюються у зимово-весняний період; 2) незаконне видобування корисних копалин і незаконне зайняття рибним, тваринним або іншим водним добувним промислом вчиняється переважно у весняно-літній період.
15. Найбільш розповсюджені на території України злочини у сфері довкілля дозволяють виокремити кримінологічно значущі ознаки, притаманні цим злочин-ним посяганням. По-перше, зазначені злочини вчинюються в одній із споріднених сфер життєдіяльності людини, пов’язаних з охороною навколишнього середовища і раціональним використанням природних ресурсів: а) у сфері видобування корисних копалин загальнодержавного значення (ст. 240 КК); б) у сфері раціонального використання лісів, їх охорони та відтворення (ст. 246 КК); в) у сфері раціонального використання та відтворення диких звірів і птахів (ст. 248 КК); г) у сфері раціонального використання, відтворення та охорони риб та інших водних тварин (ст. 249 КК). Таким чином, об’єктом посягання переважної більшості злочинів проти довкілля в Україні є суспільні відносини щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання та відтворення природних ресурсів. По-друге, ці злочини є продовженням процесу нормального природовикористання, тобто така діяльність набула протизаконного характеру внаслідок її здійснення суспільно небезпечними методами або з перевищенням встановлених лімітів та нормативів. По-третє, предметами посягання при вчиненні злочинів у сфері довкілля виступали, залежно від конкретного складу злочину, природні компоненти (ресурси) України, які охороняються законом та використання (видобування) яких регулюється конкретними законодавчими актами.
16. Екологічна злочинність характеризується високою латентністю –
у статистиці відображується лише невелика частина вчинюваних злочинів у сфері довкілля. Вичерпна інформація про реальну розповсюдженість екологічних злочинів нині відсутня. Але й та, що знаходиться у природоохоронних і правоохоронних органах, є свідченням того, що у цій сфері ми маємо справу із масовими порушеннями законодавства. З урахуванням латентності питома вага екологічних злочинів у загальній структурі злочинності, за експертними оцінюваннями, становить не менше 15-20 %.
17. На відміну від злочинності загалом, а також багатьох інших видів злочинів, злочинні посягання на суспільні відносини у сфері охорони, використання та відновлення природних ресурсів є суто чоловічими „заняттями”: питома вага осіб чоловічої статі у загальній кількості винних у вчиненні аналізованих злочинів стано-вить 97,3 %. Ще вищим є цей показник (щодо питомої ваги осіб чоловічої статі) серед винних у незаконному полюванні (100 %), незаконному зайнятті рибним, тва-ринним або іншим водним добувним промислом (99,3 %), незаконному видобуванні корисних копалин (98,1 %), зокрема бурштину і вугілля (100 %).
18. На загальносоціальному рівні злочинність у сфері навколишнього природ-ного середовища обумовлена тими соціальними, економічними, політичними, ідео-логічними, правовими, психологічними тощо чинниками, які детермінують злочин-ність загалом. На розповсюдженість злочинності у сфері навколишнього природного середовища негативно впливає та несприятлива соціально-економічна ситуація в державі, що спричинена економічною й фінансовою кризою та супроводжується небаченим спадом виробництва, банкрутством підприємств, збільшенням безробіття, бідності, загостренням ситуації із дотриманням Україною міжнародних стандартів у сфері прав і свобод людини відповідно до ратифікованих міжнародних договорів.
19. Сьогодні в Україні утвердилася система поглядів, яка несе в собі чітко ви-ражені деформації суспільної свідомості щодо відносин з природою – явну переоцінку можливостей людини пізнавати закони функціонування навколишнього природного середовища та оптимально впливати на них; думку про невичерпність природних ресурсів та їх здатність повної регенерації; байдуже ставлення до навколишнього природного середовища і природоохоронного законодавства тощо. Тому свідченням вираженої деформації суспільної свідомості щодо відносин з природою на індивідуальному рівні (за результатами дослідження) є визнання правового нігілізму винних осіб вагомим чинником у детермінації злочинних дій проти довкілля. Разом із тим складовими причинного комплексу аналізованих злочинних проявів є і ті недоліки та суперечності, що спостерігаються у сфері господарської діяльності, недосконалість нормативно-правової бази у сфері господарювання, будівництва тощо.
20. Під кримінологічною функцією слід розуміти комплекс теоретичних уяв-лень кримінологічної науки про природу й сутність запобігання злочинності і нор-мативних приписів щодо реалізації завдань суб’єкта запобігання у практичній пло-щині, які безпосередньо стосуються кримінологічної діяльності того чи іншого суб’єкта запобіжної діяльності і за допомогою яких розкривається різнопланова сутність діяльності певних правоохоронних органів (у даному випадку прокура-тури) у сфері боротьби зі злочинністю у сукупності своїх численних проявів. Проявами кримінологічної функції, чи її складниками, є: власне правоохоронний, координаційний, правотворчий, аналітико-прогностичний та ідейно-виховний.
21. Знання про кримінологічну функцію за своїм походженням – це своєрідний теоретичний конструкт, який надає можливість побачити роль і призначення органів прокуратури у сфері боротьби зі злочинністю системно і комплексно, у різних її діяльнісних аспектах. Тим самим застосування теоретичних положень про цю функцію дозволяє побачити масштабність завдань, які покладаються на зазначені органи у зв’язку з необхідністю стримування злочинних проявів на контрольованому суспільством рівні.
22. Убезпечення та захист екологічної безпеки суспільства з боку органів про-куратури здійснюється у певних формах прокурорської діяльності за відповідними функціональними напрямами останньої. Увесь цей механізм охоплюється поняттям „реалізація кримінологічної запобіжної функції органів прокуратури у природоохо-ронній діяльності”. Серед напрямів реалізації кримінологічної запобіжної функції органів прокуратури у сфері охорони довкілля можна виокремити: 1) виявлення порушень законів, причин та умов, що їм сприяють; 2) усунення порушень законів та обставин, які їм сприяли; 3) притягнення порушників до юридичної відповідальності; 4) забезпечення відшкодування матеріальних збитків, заподіяних правопорушенням та інші напрями.
23. Двома формами реалізації кримінологічної запобіжної функції у сфері охо-рони навколишнього природного середовища є процесуальна і позапроцесуальна форми. При цьому у процесуальній формі здійснюються майже всі функції прокуратури – поліфункціональний прокурорський нагляд, кримінальне переслі-дування, підтримання прокурором державного обвинувачення у суді, представництво інтересів громадянина або держави у суді у випадках, передбачених законом. У свою чергу, конкретним відбиттям цього виду форми виступають закріплені у законодавстві дії чи правові акти працівників органів прокуратури, спрямовані на реалізацію ними завдань та функцій прокуратури відповідно до Закону України „Про прокуратуру” і КПК України. Внаслідок існування своєрідного генетичного зв’язку між функціями прокурорської діяльності та напрямами реалізації кримінологічної функції останнім притаманна так само певна форма, у даному випадку – процесуальна. Позапроцесуальна форма реалізації кримінологічної запобіжної функції прокуратури під час здійснення охорони довкілля представлена такими діями: інформування прокуратурою органів влади й місцевого самоврядування про стан злочинності; інформування гро-мадськості про стан законності в регіоні й заходи щодо її зміцнення; участь у підготовці комплексних загальнодержавних і регіональних програм протидії злочи-нам та іншим правопорушенням, а також участь у їх виконанні; участь у правовому вихованні громадян і правовій пропаганді тощо.
24. Процес оцінювання ефективності реалізації органами прокуратури криміно-логічної запобіжної функції у природоохоронній діяльності має певні особливості. Це зумовлюється низкою обставин, що мають принципове значення для розв’язання проблеми удосконалення діяльності із запобігання екологічним право-порушенням. Їх сутність полягає у такому: 1) оцінка ефективності за окремими напрямами реалізації цієї функції доповнюється відповідною комплексною оцінкою стосовно всієї діяльності прокуратури, спрямованої на протидію правопорушенням проти довкілля; 2) ефективність реалізації кожного попереднього напряму проку-рорської діяльності є запорукою відповідного рівня ефективності наступного; 3) оцінка ефективності реалізації кримінологічної запобіжної функції потребує врахування особливостей численних компонентів навколишнього природного середовища як загального об’єкта кримінально-правової охорони у системі запобігання екологічній злочинності (земля, надра, вода, атмосферне повітря, ліси, рослинний та тваринний світ тощо); 4) оцінка ефективності реалізації кримінологічної запобіжної функції прокуратурою фактично визначається оцінкою за будь-яким напрямом діяльності даного органу внаслідок існування нерозривного зв’язку між функціями прокурорської діяльності та напрямами реалізації кримінологічної запобіжної функції з боку прокуратури; 5) кінцевою метою ефек-тивної реалізації кримінологічної запобіжної функції органів прокуратури виступає стан захищеності явища більш високого порядку – життєзабезпечувальної оболонки суспільства. Водночас багатоаспектність проблеми реалізації кримінологічної запобіжної функції унеможливлює виокремлення якогось одного критерію як універсального, що свідчить про певний дуалізм проблеми виміру ефективності діяльності прокуратури; 6) процес виміру ефективності зазначеної функції передбачає використання складного категоріального апарату пізнання та сучасних методів наукового аналізу, взагалі – глибокого знання особливостей прокурорської діяльності та ін.
25. Критерії оцінки ефективності реалізації органами прокуратури кримінологі-чної запобіжної функції у природоохоронній діяльності за своїм походженням ма-ють комплексну природу, оскільки встановлюються як нормативними документами відповідного відомства, так і формулюються у теорії науки на підставі аналізу наяв-ної практики щодо оцінювання досягнення цілей у конкретній діяльності. При цьому критерії оцінки ефективності насамперед слід пов’язувати з такими одиницями виміру, як процесуальні дії та акти органів прокуратури щодо виявлення певних правопорушень та реагування на виявлені правопорушення.
26. За своєю сутністю правове забезпечення запобігання екологічним правопо-рушенням з боку органів прокуратури є складною, об’ємною й водночас динамічною системою, реалізація сукупності нормативних приписів якої дозволяє здійснювати запобіжну діяльність на законних підставах, тобто чітко у правових межах і в режимі законності. Дослідження проблеми правового регулювання запобіжної діяльності органів прокуратури прямо пов’язане із вирішенням таких питань: 1) необхідність подібного регулювання як такого; 2) визначення обсягів нормативного матеріалу, яким забезпечується регулювання природоохоронної діяльності органів прокуратури, та 3) структура правових засад запобіжної діяльності органів прокуратури у сфері охорони довкілля.
27. Правові засади діяльності прокуратури у сфері охорони навколишнього природного середовища – це не лише положення нормативних актів так званої еко-логічної спрямованості, а й правових документів стосовно регулювання діяльності даного правоохоронного органу, і законодавства, що регулює інші численні сфери життєдіяльності суспільства.
28. Систему засад запобіжної діяльності становлять: 1) положення Конституції України, якими закріплюються найважливіші принципи та форми використання природних ресурсів, визначається комплекс екологічних прав та обов’язків грома-дян, вимоги щодо забезпечення охорони довкілля; 2) державні програмні докуме-нти у галузі боротьби зі злочинністю, зокрема екологічною; 3) нормативні приписи законодавчих та підзаконних актів екологічної спрямованості; 4) нормативні припи-си законодавчих та підзаконних актів інших галузей права, які стосуються забезпе-чення екологічної безпеки у тих чи інших сферах життєдіяльності суспільства; 5) норми законодавства, безпосередньо спрямованого на боротьбу зі злочинністю (визначають підстави та порядок притягнення винних осіб до того чи іншого виду юридичної відповідальності за екологічні правопорушення, відшкодування заподіяної правопорушеннями шкоди природі та ін.).
29. Організаційно-методичного забезпечення запобіжної діяльності – важливі-ший забезпечувальний елемент соціально-правового механізму протидії екологічній злочинності. Основними складниками організаційно-методичного забезпечення запобіжної діяльності органів прокуратури належного рівня та якості у сфері охоро-ни довкілля є: 1) організаційна структура відповідного запобіжного суб’єкта з кадровим складом належного професійного рівня і розподілом обов’язків між структурними підрозділами органів прокуратури; 2) планування і 3) координація роботи із запобігання екологічним правопорушенням; 4) розробка методичних матеріалів з питань організації та здійснення запобіжної діяльності у цьому напрямі; 5) аналітико-прогностичний напрям роботи та ін.
30. Під інформаційно-аналітичним забезпеченням діяльності органів прокура-тури щодо запобігання злочинам проти довкілля слід розуміти органічну сукупність заходів щодо отримання, систематизації й ретельного аналізу інформації, яка стосу-ється фактів вчинення екологічних злочинів, особи екологічного злочинця, причин й умов, що сприяють злочинній поведінці, а також показників та методів їх аналітичної оцінки з метою створення науково-методичної передумови використання цієї інформації під час прийняття конкретних рішень практичної спрямованості для зниження рівня цієї злочинності, покращення ситуації екологічної безпеки, підвищення ступеня екологічної правосвідомості та ефективності правозастосовчої практики в цілому.
31. Особливості інформаційно-аналітичної діяльності як складової запобігання полягають у тому, що цю діяльність слід визнати процесом: а) багатоступеневим за своєю природою; б) пролонгованим у часі; в) багатоканальним за джерелами отри-муваної інформації; г) складним за колом найбільш імовірних суб’єктів запобігання, які залучаються як до відповідної діяльності з підготовки інформаційної бази, так і до використання отриманих відомостей у запобіжній діяльності у широкому значенні. При цьому кінцевою формою, в якій практично реалізується вся ця діяль-ність, є прийняття конкретних рішень, спрямованих на боротьбу зі злочинністю.
32. Забезпечення інформаційно-аналітичними відомостями відбувається за всі-ма напрямами реалізації кримінологічної запобіжної функції органів прокуратури у сфері охорони довкілля, тобто під час виявлення порушень законодавчих приписів, причин та умов, що їм сприяють; усунення порушень цих приписів та обставин, які їм сприяли; притягнення порушників законів до юридичної відповідальності; відш-кодування матеріальних збитків, заподіяних правопорушенням, та ін. Разом із тим інформаційно-аналітичну роботу слід визнати одним з найбільш наукомістких видів діяльності.
33. Під міжнародним співробітництвом органів прокуратури України у реаліза-ції кримінологічної запобіжної функції у сфері боротьби з екологічними правопорушеннями розуміється заснована на міжнародних багато- і двосторонніх договорах і угодах України, міжвідомчих угодах загального характеру про правову допомогу і співробітництво взаємодію Генерального прокурора України і підпорядкованих йому прокурорів з відповідними компетентними правоохоронними органами інших держав і міжнародними організаціями за таким основним колом питань: а) надання правової допомоги при екстрадиції (видачі) осіб для кримінального переслідування або виконання вироку; б) передача провадження у кримінальних справах; в) проведення процесуальних дій та ін. Нагальною потребою сьогодні є розробка й прийняття спеціальних угод у сфері боротьби з екологічною злочинністю і насамперед відомчого характеру, що дозволятиме якомога оперативніше здійснювати відповідну взаємодію правоохоронних органів з метою протидії екологічній злочинності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Industry and Environment [Теxt]. – 1981. – Vol. 4. – № 4. – Р. 1.
2. Tolba, M. Profiting for the environment [Теxt] / M. Tolba // Mazingira. – 1984. – Vol. 8. – № 1. – Р. 6.
3. Аванесов, Г. А. Криминология и социальная профилактика [Текст] : учебник / Г. А. Аванесов. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : Акад. МВД СССР, 1980. – 526 с.
4. Аванесов, Г. А. Криминология [Текст] / Г. А. Аванесов. – М.: Акад. МВД СССР, 1984. – 500 с.
5. Аврутин, Ю. Е. Эффективность деятельности ОВД (опыт системного исследования) [Текст] : дис. … д-ра юрид. наук : 12.00.08 / Ю. Е. Авру-тин ; С.-Петерб. акад. МВД России. – СПб., 1998. – 470 с.
6. Акутаев, Р. М. К вопросу о методах измерения латентной преступности [Текст] / Р. М. Акутаев // Государство и право. – 1998. – №7. – С. 57-60.
7. Акутаев, Р. М. Латентная преступность: актуальность проблемы и поня-тие [Текст] / Р. М. Акутаев // Государство и право. – 1997. – №12. – С. 79-87.
8. Акутаев, Р. М. Некоторые аспекты борьбы с искусственной латентной преступностью [Текст] / Р. М. Акутаев // Государство и право. – 1999. – № 3. – С. 44-52.
9. Александров, Ю. В. Кримінологія [Текст] : курс лекцій / Ю. В. Алексан-дров, А. П. Гель, Г. С. Семаков. – К. : МАУП, 2002. – 295 с.
10. Алексеев, А. И. Криминология [Текст] : курс лекций / А. И. Алексеев. – М. : Щит-М, 2000. – 332 с.
11. Алексеев, А. И. Криминология [Текст] : курс лекций / А. И. Алексеев. – М. : Щит-М, 1998. – 340 с.
12. Алексеев, А. И. Криминологическая профилактика: теория, опыт, про-блемы [Текст] : монография / А. И. Алексеев, С. И. Герасимов, А. Я. Су-харев. – М. : Изд-во Норма, 2001. – 496 с.
13. Алиев, Б. Б. Координирующая роль прокуратуры в борьбе с преступностью (по материалам Республики Дагестан) [Текст] : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.08 / Б. Б. Алиев ; Дагестан. гос. ун- т. Махачкала, 2004. – 166 с.
14. Андрейцев, В. І. Право екологічної безпеки [Текст] : навч. та наук.-практ. посібник / В. І. Андрейцев. – К. : Знання-Прес, 2002. – 332 с.
15. Антонян, Ю. М. Изучение личности преступника [Текст] : учеб. посо-бие / Ю. М. Антонян. – М. : Изд-во ВНИИ МВД СССР, 1982. – 80 с.
16. Антонян, Ю. М. Криминология [Текст] : избр. лекции / Ю. М. Антонян. – М. : Логос, 2004. – 448 с.
17. Антонян, Ю. М. О понятии профилактики преступлений [Текст] / Ю. М. Антонян // Вопр. борьбы с преступностью. – Вып. 26. – М. : Юрид.лит., 1977. – С. 25-34.
18. Антонян, Ю. М. Системный подход к изучению личности преступника [Текст] / Ю. М. Антонян // Сов. государство и право. – 1974. – № 4. – С. 89–90.
19. Аскин, Я. Ф. К вопросу о категориях детерминизма [Текст] / Я. Ф. Аскин // Современный детерминизм и наука : сб. ст. : в 2 т. – Т. 1. – Новосибирск : Наука, Сиб. отд-ние, 1975. – С. 31-34.
20. Аспекти екологічного права і екополітики [Електронний ресурс]. – Ре-жим доступу : www.ekology.lviv.ua/index. php. – Заголовок з екрана.
21. Ахмедов, Г. А. О соотношении криминологических и уголовно-правовых категорий [Текст] / Г. А. Ахмедов, Б. А. Миренский // Личность преступника и субъект преступления. – Обществ. науки в Узбекистане. – 1975. – № 19. – С. 23-28.
22. Бабенко, В. І. Правові та організаційні питання прокурорського нагляду за додержанням природоохоронного законодавства [Текст] / В. І. Бабенко // Вісн. прокуратури. – 2002. – № 5. – С. 14-19.
23. Бабенко, В. І. Прокурорський нагляд за додержанням і застосуванням екологічного законодавства [Текст] / В. І. Бабенко // Юрид. вестник. – 2002. – № 3. – С. 93-95.
24. Бабенко, В. І. Прокурор у галузі охорони довкілля: Сутність, повнова-ження, організація [Текст] : навч. посібник / В. І. Бабенко, М. В. Руде-нко. – К. : Вид. Дім «Ін Юре», 2005. – 408 с.
25. Бабенко, В. Цілі та завдання прокурорського нагляду за додержанням природоохоронного законодавства [Текст] / В. Бабенко // Право України. – 2002. – № 11. – С. 57-61.
26. Багрий-Шахматов, Л. В. Об уголовной политике в Украине [Текст] / Л. В. Багрий-Шахматов // Правова система України: теорія і практика: тези доп. і наук. повідомл. наук.-практ. конф. (Київ, 7-8 жовтня, 1993 р.) – К. : Наук. думка, 1993. – С. 362-364.
27. Байтин, М. И Сущность и основные функции социалистического госу-дарства [Текст] / М. И. Байтлин. – Саратов : Изд-во Сарат. ун-та, 1979. – 302 с.
28. Бандурка, А. М. Преступность в Украине: причины и противодействие [Текст] : монография / А. М. Бандурка, Л. М. Давыденко. – Х. : Основа, 2003. – 368 с.
29. Басков, В. И. Курс прокурорского надзора [Текст] : учебник / В. И. Бас-ков. – М. : БЕК, 1998. – 486 с.
30. Басков, В. И. Курс прокурорского надзора [Текст] : учебник / В. И. Бас-ков, Б. В. Коробейников. – М. : Зерцало-М, 2001. – 512 с.
31. Батиргареєва, В. С. Кримінологічна характеристика та попередження розбоїв, поєднаних з проникненням у житло [Текст] : монографія / В. С. Батиргареєва. – Х. : Одіссей, 2003. – 256 с.
32. Батиргареєва, В. С. Рецидивна злочинність в Україні: соціально-правові та кримінологічні проблеми [Текст] : монографія / В. С. Батиргареєва. – Х. : Право, 2009. – 576 с.
33. Блувштейн, Ю. Д. О содержании понятия „личность преступника” [Текст] / Ю. Д. Блувштейн // Теоретические проблемы учения о личности преступника : сб. науч. тр. – М. : Всесоюз. ин-т по изучению причин и разраб. мер предупреждения преступности, 1979. – С. 48-54.
34. Боков, А. В. Организация борьбы с преступностью [Текст] : моногра-фия / А. В. Боков. – М. : ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2003. – 175 с.
35. Большой энциклопедический словарь [Текст] / гл. ред. А. М. Прохоров. – Изд. 2-е, перераб. и доп. – М. : Большая Рос. энцикл. ; СПб. : Норинг, 2004. – 1456 с.
36. Большой юридический словарь [Текст] / под ред. А. Я. Сухарева, В. Д. Зорькина, К. Е. Крутских. – М. : ИНФРА-М, 1997. – 790 с.
37. Булатов, Г. Показательность данных уголовной статистики [Текст] / Г. Булатов, Н. Майоров // Вестн. МГУ : Серия XII. Право. – 1969. – № 3. – С. 59.
38. Бутенко, Л. І. Попередження розкрадань та інших корисливих зловжи-вань, що скоюються суб’єктами господарювання при розрахунках за експортно-імпортні операції [Текст] : автореф. дис… канд. юрид. наук : 12.00.08 / П. І. Бутенко ; Нац. акад. внутр. справ України. – К., 1998. – 17 с.
39. Бышевский, Ю. В. Латентная преступность и правосознание [Текст] / Ю. В. Бышевский, А. А. Конев. – Омск : Омск. ВШМ МВД СССР, 1986. – 74 с.
40. Ведерников, Н. Т. Изучение личности преступника в процессе расследования [Текст] / Н. Т. Ведерников. – Томск : Изд. Томск. ун-та, 1968. – 84 с.
41. Великий тлумачний словник сучасної української мови [Текст] / уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К. ; Ірпінь : ВТФ «Перун», 2001. – 1440 с.
42. Вернадский, В. И. Размышления натуралиста [Текст] / В. И. Вернадский : в 2-х кн. – Кн. 2: Научная мысль как планетарное явление. – М. : Наука, 1977. – 163 с.
43. Виступ Уповноваженого Верховної Рди України з прав людини Ніни Карпачової на представленні у Верховній Раді України Спеціальної доповіді «Стан дотримання Україною міжнародних стандартів у галузі прав і свобод людини» 10 грудня 2008 року» // Голос України. – № 23 (4523). – 2009. – 10 лют.
44. Водний кодекс України від 6 червня 1995 р. № 213/95-ВР [Текст] // Ві-дом. Верхов. Ради України. – 1995. – № 24. – Ст. 189.
45. Водний кодекс України: офіц. видання [Текст] (Текст із змінами та доповненнями станом на 10 травня 2003 р.). – К. : Вид. Дім «Ін Юре», 2003. – 132 с.
46. Волженкин, Б. В. Общественная опасность личности как криминологи-ческая и уголовно-правовая категория [Текст] / Б. В. Волженкин // Тео-ретические проблемы учения о личности преступника : сб. науч. тр. / редкол.: В. К. Звирбуль и др. – М. : Всесоюз. ин-т по изучению причин и разраб. мер предупреждения преступности, 1979. –С. 72-77.
47. Волков, Б. С. Мотив и квалификация преступлений [Текст] / Б. С. Вол-ков. – Казань : Изд-во Казан. ун-та, 1968. – 166 с.
48. Воробьев, В. В. Основы научных исследований [Текст] : курс лекций / В. В. Воробьев, М. А. Оболенский. – Ч. 1. – Х. : ХГУ, 1993. – 172 с.
49. Ворошилин, В. В. Субъективная сторона преступления [Текст] : учеб. пособие / В. В. Ворошилин, Г. А. Кригер. – М. : Изд-во МГУ, 1987. – 38 с.
50. Гавриш, С. Б. Кримінально-правова охорона довкілля в Україні. Проблеми теорії, застосування і розвитку кримінального законодавства [Текст] / С. Б. Гавриш. – К. : Книга, 2002. – 634 с.
51. Гавриш, С. Б. Теоретические предпосылки исследования обьекта преступления [Текст] / С. Б. Гавриш // Право и политика. – 2000. – № 11. –С. 4-15.
52. Герасимов, С. И. Концептуальные основы и научно-практические про-блемы предупреждения преступности [Текст] : автореф. дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.08 / С. И. Герасимов ; Моск. ин-т МВД России. – М., 2001. – 54 с.
53. Гилинский, Я. И. Проблема причинности в криминологической науке [Текст] / Я. И. Гилинский // Сов. государство и право. – 1986. – № 8. – С. 67-71.
54. Глинська, Н. В. Поняття та критерії ефективності скороченого судового слідства [Текст] / Н. В. Глинська // Питання боротьби зі злочинністю: зб. наук. пр. – Вип. 15. – Х. : Кроссроуд, 2008. – С. 182-197.
55. Глистин, В. К. Проблема уголовно-правовой охраны общественых отношений (объект и квалификация преступлений) [Текст] / В. К. Глистин. – Л. : Изд-во ЛГУ, 1979. – 128 с.
56. Глоссарий ru. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: www.glossary.ru/cgi-bin/gl_sch2. – Загл. с экрана.
57. Голина, В. В. Криминологическая профилактика, предотвращение и пресечение преступлений [Текст] : учеб. пособие / В. В. Голина. – К. : УМК ВО, 1989. – 72 с.
58. Голина, В. В. Преступность: понятие и реальность [Текст] / В. В. Голина // Проблеми законності: республік. міжвідом. наук. зб. / відп. ред. В.Я. Тацій. – Х. : Нац. юрид. акад. України, 1997. – С. 117-124.
59. Голина, В. В. Работа органов внутренних дел, суда и прокуратури по предупреждению преступности [Текст] : учеб. пособие / В. В. Голина. – Х. : Юрид. ин-т, 1981. – 77 с.
60. Голина, В. В. Специально-криминологическое предупреждение преступлений (теория и практика) [Текст] : дис… д-ра юрид. наук: 12.00.08 / В. В. Голіна ; Нац. юрид. акад. Украины имени Ярослава Мудрого. Харьков, 1994. – 569 с.
61. Голіна, В. В. Злочинності – організовану протидію [Текст] / В. В. Го-лина. – Х. : Рубікон, 1998. – 128 с.
62. Голіна, В. В. Кримінологічні та кримінально-правові проблеми боротьби з бандитизмом. Соціально-правове і кримінологічне дослідження [Текст] / В. В. Голина. – Х. : Регіон-Інформ, 2004. – 212 с.
63. Голіна, В. В. Попередження злочинності [Текст] : конспект лекцій / В. В. Голина. – Х. : Укр. юрид. акад., 1994. – 40 с.
64. Головкін, Б. М. Корислива насильницька злочинність в Україні: фено-мен, детермінація, запобігання [Текст] / Б. М. Головкін. – Х. : Право, 2011. – 432 с.
65. Головкін, Б. М. Кримінологічні проблеми умисних вбивств і тяжких ті-лесних ушкоджень, що вчиняються у сімейно-побутовій сфері [Текст] / Б.М. Головкін. – Х. : Нове слово, 2004. – 252 с.
66. Голосніченко, І. П. Адміністративне право України: основні поняття [Текст] : навч. посібник / І. П. Голосніченко, М. Ф. Стахурнський, Н. І. Золотарьова ; за заг. ред. І. П. Голосніченка. – К. : ГАН, 2005. – 232 с.
67. Гончарук, С. Т. Адміністративне право України: Загальна та Особлива частини [Текст] : навч. посібник / С. Т. Гончарук. – К. : Нац. акад. внутр. справ України, 2000. – 240 с.
68. Горшенков, Г. Н. Криминология: введение в учебный курс [Текст] : учеб. пособие / Г. Н. Горшенков. – Сыктывкар : Сыктывкар. ун-т, 1995. – 237 с.
69. Грошевий, Ю. М. Органи судової влади в Україні [Текст] / Ю. М. Грошевий, І. Є. Марочкін. – К. : Ін Юре, 1997. – 176 с.
70. Гуторова, Н. О. Кримінально-п